RUDA Project: Ландшафти відновлення

«Кривий ландшафт. Узгіднення»

“То були колись живі жінки, і жали вони літом у степу хліб, та якраз у той день мінилося сонце. І дуже довго мінилось; перебило жінкам роботу - показалось уже перед самим вечором. Не пробачили його жінки, та давай на нього плювати, та лаяти його: “А щоб тобі і таке і сяке! Через тебе ми втеряли часу!” От за те вони й скам’яніли й посліпли”. Фольклорну версію походження степових балбалів, знаних у нас як кам'яні баби, на хуторі Дубова Балка (нині - частина Кривого Рогу) наводить у антології “На землі, на рідній…” Григорій Гусейнов. Цей народний переказ може слугувати метафорою індустріально експлуатованого ландшафту, де природа та промисловість перебувають у постійному конфлікті. Результатом стає перетворення на кам’яну бабу самого часу, що стає застиглою й водночас зношеною категорією. 
Самовідтворення з року в рік зношення замість поступу можливо перервати у спосіб нового узгіднення себе, суспільних стратегій із ландшафтом. Відчувши у понятті “узгіднення” крім очевидної “згоди” також і “гідність”. Зрозумівши, що гідність присутня й у природі, у праці, в архітектурі. Гідність поважає кордони, узгіднює взаємодії, проявляє турботу й уважність.  
Жорстке постіндустріальне середовище Кривого Рогу сформувало в його людях мовчазну витримку, негучну, але дієву емпатію. У воєнному сьогоденні ці риси швидко й відчутно масштабуються. Руйнування довкілля як ціна розвитку усвідомлюється неприйнятною більше шкодою. Роз’ятрений ландшафт викликає потяг до гоєння, врівноваження, до зшивання.      
Так зшиває рідне місто Ія Ко / Ксенія Костянець у килим “Відвали”. “Я осмислюю відновлення не як акт реставрації або повернення до “нормального” стану, а як тривалий процес реконфігурації - матеріальної, символічної та афективної“, - наголошує мисткиня. В драматичному панно пульсує екологічна напруга, пристрасть та ніжність до рідного міста. “Відвали, сформовані в межах радянської індустріальної політики, часто репрезентуються як символи прогресу або виробничої сили. У моїй роботі вони переосмислюються як травматичні ландшафти - простори насильства над землею, тілом і локальними спільнотами. Через використання текстилю та ниток, я повертаю цим формам локальну чутливість і культурну суб’єктність, протиставляючи імперським наративам. Моя ідея заснована на турботі, відновленні та взаємозалежності”, - говорить Ксенія Костянець.
Тамара Сафарова вдається до радикального досвіду узгіднення себе із містом через акт інтимної довіри. Під час резиденції художниця реалізувала перформанс, практикуючи гіпнагогічний стан (між сном і неспанням) просто неба в різних місцинах Кривого Рогу - кар’єрі ПГЗК, руїні шахти “Батьківщина”, відвалі Шмаківського рудника, біля Червоного озера. На основі перформансу створено відео “Сплячі ландшафти”, “побудоване на фрагментарності, нашаруваннях, приглушених образах і відсутності документальної ясності”. Тамара Сафарова ділиться: “У процесі роботи я чітко побачила паралель між ставленням до індустріального ландшафту і ставленням до жіночого тіла: обидва історично сприймались як ресурс; дотик відбувався без згоди; контроль виправдовував експлуатацію; після виснаження — відкидання. Мій жест не відтворює цю логіку, а протистоїть їй, повертаючи суб’єктність: ландшафту — через уважну, слухаючу присутність; тілу — через сон, добровільну вразливість”.
До ігрової взаємодії з впізнаваним краєвидом Кривого Рогу заохочує глядача “Тераформування” Артема Гумілевського. Розвиток його художньої практики доповнює медіум фотографії, який приніс митцю низку міжнародних відзнак, роботою з програмним кодом. Артем Гумілевський звертається до відповідальності кожного за те, яке довкілля ми маємо, на творчій волі в його гармонізації. “Проєкт “Тераформування” пропонує змінити вектор: від споживання до зцілення. Це акт зворотної індустріалізації. У цій інтерактивній інсталяції глядач перестає бути пасивним спостерігачем. За допомогою цифрового алгоритму кожен відвідувач "вкорінюється" у віртуальний ландшафт. Людське тіло стає стовбуром, а свідомість — кроною дерева. Ми метафорично стаємо новим лісом, який заповнює шрами землі. Це візуалізація "лагідної екології": не через агресивну боротьбу, а через симбіоз. Ми показуємо, що людина не обов'язково є вірусом для планети. Ми можемо бути тим ресурсом, який відновить її баланс. Чим більше людей бере участь у проєкті, тим густішим стає ліс на екрані, перетворюючи мертву пустелю на живий сад”, - говорить художник.
Ландшафт, як і кожен із нас, ніколи не буде довершеним. Завжди трохи кривим. Життя проявляється через недосконалість, непередбачуваність, розмаїття, взаємозалежності. Давши внутрішньо згоду на це ми узгіднюємося із майбутнім. І розчаклований час замість вироку зношення відкривається до співтворчості.  
Костянтин ДорошенкоКуратор проєкту

Фото з виставки «Кривий ландшафт. Узгіднення»

Фотографка Анна Бальвас