Для Віталія війна є не лише динамікою бою, а й лімбом, де час лине одночасно надто швидко й надто повільно. Викривлені кольори серії відображають захисну реакцію розуму, який намагається осягнути неосяжне, перетворюючи поле бою на простір абстракції. Погляд Віталія Герасименка фокусується на силуетах побратимів та посестер, їхніх обличчях і побуті, зафіксованих у примарному сяйві. Тілесність тут постає крихкою і водночас позбавленою індивідуальних рис, розчиненою у фоновому випромінюванні техніки та зброї. Останні постають не просто знаряддями, а сакральними об’єктами боротьби, зафіксованими під майже релігійним кутом містичного споглядання.

«Теплові сигнатури» — це не традиційний репортаж, а дослідження внутрішнього сприйняття екзистенційної загрози. Проєкт пропонує відчути фронт як стан свідомості — реальність, фрагментовану та потаємну, де людська присутність постійно перебуває під тиском технологій масового ураження.
Віталій Герасименко (нар. 1993) — військовослужбовець, український митець та кінооператор, чия практика наразі зосереджена на фіксації досвіду війни через призму концептуальної фотографії. Спираючись на досвід у кіно та лінгвістиці, Віталій досліджує межу між реальністю та її цифровим викривленням. Його робота — це спроба зафіксувати розпад людського сприйняття під екстремальним тиском, де лінія фронту постає не географічною точкою, а складним когнітивним простором. У своїх серіях він свідомо відходить від традиційної документалістики, шукаючи нову візуальну мову для опису сучасної війни.

Назва проєкту апелює до ідеї свідчення та відповідальності. Ці зображення функціонують не лише як фіксація реальності, але й як форма присутності — доказів, що в майбутньому складуть підґрунтя для осмислення та суду. Водночас «Трибунал» — це розповідь про суб’єктність і стійкість. Люди, зображені на світлинах, постають не лише як свідки злочинів, але як активні носії волі, гідності та руху до свободи. Проєкт фіксує не тільки руйнацію, але й процес формування спільного досвіду опору, що визначає сучасну українську ідентичність.
Вєра Бланш — українська фотографка, що працює у сфері документальної та художньої фотографії. Освіту здобула в Central Saint Martins College of Art and Design у Лондоні, де вивчала стиль і фотографію. Розпочинала кар’єру у фешн-індустрії, співпрацюючи з глянцевими виданнями, модельними агенціями та брендами, досліджуючи тему жіночності через візуальні образи.
Згодом зосередилася на документальній фотографії, звертаючись до тем пам’яті, війни, людської присутності та стійкості. З 2022 року її практика пов’язана з осмисленням досвіду повномасштабної війни в Україні, що знайшло відображення у серіях чорно-білих фотографій.
Вєра Бланш активно представляє свою фотографію в Японії через виставкові та культурні проєкти. Її роботи експонуються в міжнародному контексті, формуючи візуальний діалог про сучасні гуманітарні виклики та досвід людини в умовах історичних трансформацій.

Плівка стає не лише носієм зображення, а й фізичним свідком часу: її подряпини, дефекти, зернистість і випадкові світлові втручання підсилюють відчуття крихкості пам’яті та присутності. Проєкт також працює з питаннями авторства й дистанції: фотографії створені не стороннім спостерігачем, а самими учасниками війни. Саме тому серія функціонує не лише як документ, а як форма особистого свідчення та спроба зберегти людську присутність всередині катастрофи.
Сергій Мельниченко — український фотограф, художник, куратор та освітянин із Миколаєва, чия практика поєднує документальну, концептуальну та постановочну фотографію. Народився у 1991 році. У 2017 році став першим українським фотографом, який отримав премію Leica Oskar Barnack Award Newcomer у Берліні.У своїх роботах Мельниченко досліджує теми пам’яті, тілесності, інтимності, соціальних змін і впливу війни на людину. Після початку повномасштабного вторгнення росії його практика дедалі більше зосереджується на темах колективної травми, свідчення та візуальної пам’яті війни.
У 2018 році він заснував MYPH (Mykolaiv Young Photography) — незалежну платформу сучасної фотографії, яка з роками об’єднала школу, спільноту авторів, галерею, видавництво, журнал та фотографічну премію. Мельниченко є автором численних фотокниг, куратором мистецьких проєктів та учасником понад 200 міжнародних виставок, фестивалів і ярмарків сучасного мистецтва.

Створений протягом кількох років роботи в різних регіонах України, проєкт зосереджується на місцях, де промислове виробництво тривалий час формувало локальну ідентичність та соціальне життя. Заводи, шахти й об’єкти видобутку постають не лише як економічні ресурси, а й як простори, у яких закорінені історії праці, стійкості та колективної пам’яті. Багато з цих територій стали стратегічними цілями під час війни, виявляючи складні взаємозв’язки між промисловістю, геополітикою та виживанням.
Працюючи переважно з аналоговою та панорамною фотографією, «Критичні надра» використовує повільну та споглядальну візуальну мову. Замість прямого документування бойових дій проєкт досліджує ландшафти, інфраструктури та людські реальності, що існують за межами новинних заголовків, запрошуючи глядача замислитися над прихованими економічними вимірами сучасної війни та їхнім впливом на повсякденне життя.
Джуліо Пішителлі (нар. 1981, Неаполь, Італія) — італійський документальний фотограф і фотожурналіст, чия практика зосереджена на темах міграції, збройних конфліктів, гуманітарних криз та їхніх довгострокових соціальних наслідків. З 2010 року він документує міграційні маршрути між Африкою та Європою, процеси післявоєнного відновлення та зони конфліктів на Близькому Сході, в Азії та Східній Європі, зокрема в Україні, Сирії, Іраку, Лівії, Афганістані та Нагірному Карабасі. Його підхід поєднує документальну точність із глибоким інтересом до тем пам’яті, переміщення та людського досвіду в умовах геополітичних трансформацій.Упродовж 2013–2023 років Пішителлі працював штатним фотографом агентства Contrasto та співпрацював із провідними міжнародними виданнями, серед яких The New York Times, Time, The Guardian, Stern, Internazionale, La Repubblica та De Volkskrant. Його роботи були відзначені численними міжнародними нагородами й номінаціями, зокрема World Report Award, премією Ponchielli Prize, а також підтримкою Magnum Emergency Fund. Фотографії Пішителлі експонувалися на міжнародних фестивалях та у виставкових інституціях, серед яких Visa pour l’Image, War Photo Limited та Annenberg Space for Photography. Паралельно з авторською практикою він регулярно читає лекції та проводить воркшопи, присвячені документальній фотографії, візуальному сторітелінгу та сучасним гуманітарним викликам.

Фотографії фіксують залишки повсякденності після проходження війни через міста, села та природне середовище. Траншеї, пошкоджені будинки, фрагменти стін, спустошені простори та змінені горизонти стають свідченнями не лише фізичного руйнування, а й глибоких психологічних та соціальних трансформацій. Через уважний документальний погляд автор створює візуальний архів війни, який говорить про пам’ять, втрату, стійкість та довготривалі наслідки насильства для суспільства.
Серія ставить питання про те, що залишається після війни та як суспільства зберігають пам’ять про пережиті травми. Роботи Урбано нагадують, що війна не завершується разом із припиненням бойових дій — її наслідки продовжують впливати на людей, міста та цілі покоління. «Сліди й відлуння війни» є одночасно художнім висловлюванням, документом епохи та спробою протистояти забуттю через збереження свідчень про сучасну історію України.
Емільєн Урбано — французько-італійський документальний фотограф і репортер, який живе та працює в Парижі. Його практика зосереджена на висвітленні збройних конфліктів, гуманітарних криз та їхнього довгострокового впливу на суспільства. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році він систематично документує війну в Донбасі та інших регіонах країни, працюючи в традиції повільної журналістики та тривалого занурення в контекст.
З 2012 року Урбано працює в одних із найскладніших регіонів світу, зокрема в Греції, Сирії, Іраку та Україні. Його роботи публікувалися у провідних міжнародних виданнях, серед яких The Washington Post, Le Monde, Der Spiegel, Le Figaro, Libération, Die Zeit та Corriere della Sera. За проєкт The Prisoners of Al-Malikiyah він отримав Award of Excellence у категорії General News від міжнародного конкурсу Pictures of the Year International (POYi). У своїй фотографії Урбано досліджує не лише наслідки війни та конфліктів, а й людську стійкість, здатність до виживання та збереження гідності в умовах кризи.